77 років тому 15 червня на світ з'явився Іван Миколайчук – геніальний актор, сценарист та режисер, який і в наш час залишається символом українського поетичного кіно.

Іван Миколайчук – режисер, актор та сценарист, який до сьогодні є символом українського кіно. Кінозірка 1960-70, про участь якої у тодішніх радянських фільмах мріяло багато режисерів. Причина такого попиту не у відсутності в СРСР акторів, а в неймовірній харизми та талановитості Івана Миколайчука. Вважали, що саме Миколайчук — обличчя та душа українського кіно, адже саме завдяки його майстерності для українського кіно було поставлено надзвичайну високу планку.

Родина Івана Миколайчука була багатодітною і проживала на Буковині (село Чортория, Чернівецька обл.). Акторська гра вабила Івана з самого дитинства, і будучи 12-річним він брав участь у виставах сільського самодіяльного театру. У кінематографі Іван Васильович дебютував ще у студентські роки. Вперше Іван з'явився в роботі режисера Леоніда Осики «Двоє». Миколайчук одразу став відомим улюбленцем мільйонів, адже обидва фільми з його участю стали культовими для національного кінематографа.

Будучи 19-річним зіграв Кобзаря у кінофільмі «Сон». Глядачі були просто в захваті від авторської гри Миколайчука у цьому фільмі. Через деякий час йому дісталася головна роль у фільмі «Тіні забутих предків». Цікавим є той факт, що спочатку роль Івана в «Тінях» дісталася російському актору Геннадію Юхтіну, бо відповідно до вказівки радянської влади, головні ролі мають грати здебільшого московські актори. Однак, коли до знімального майданчика завітав Миколайчук, все стало на свої місця: режисеру Сергію Параджанову та оператору Юрію Іллєнку вистачило однієї спроби Івана, щоб змінити актора на роль головного персонажу. Дзвін був змушений повернутися до Москви.

Після фільму «Тіні забутих предків» Миколайчук став відомим, а фільм було внесено до списку найкращих фільмів світового кінематографа. Навіть в наш час, коли минуло понад 50 років, цей неймовірний фільм з вірністю, коханням, горами та Україною не залишає байдужим жодного.

Блискучий дебют Миколайчука і популярність фільмів ї, в яких він грав, призвели до того, що Миколайчука ледь не щодня запрошували на зйомки. У 1971 році на екрани вийшов ще один шедевр — «Білий птах з чорною ознакою». З цього моменту Іван розпочав нову сторінку в його творчій діяльності — робота у якості сценариста. Фільм «Пропала грамота» відомий не тільки акторською грою Миколайчука, а й його роботою на створенням музичного оформлення фільму.

Незважаючи на безмежну славу, Іван Миколайчук протягом усього свого життя відрізнявся простотою та скромністю. За словами Лариси Кодочнікової (у фільмі — Марічка), Іван Миколайчук був ощадливою людино. Так, під час чергової поїздки до Латинської Америки на фестиваль вони отримали по 2 долари на кожного. Миколайчук свої гроші не витратив і привіз додому.

Надзвичайно вдало про Івана Васильовича сказала Ліна Костенко, яка згадує про геніального режисера та актора в одній зі своїх поезій. Якось Ліна Костенко побачила Івана Васильовича на дачі в селі Халеп'я в процесі скошування трави. Саме тоді поетеса занотувала наступні рядки:

О, як натхненно вміє він не грати
Як мимоволі творить він красу
Бур’ян глушив жоржини біля хати
І в генах щось взялося за косу.

Іван Васильович спеціально переїхав тоді до сільської хати, щоб обрати натуру для створення свого нового шедевру.

Іван Миколайчук — людина, яка здійснила неоціненний внесок в розвиток української кіноіндустрії, стала основоположником та натхненником українського поетичного кіно. І навіть через багато років ми повинні берегти пам'ять про тих, хто творив українську історію, незважаючи на всі перепони і заборони. Нашим завданням є популяризація рідної культури, колориту та слова. Лише ті нації, які пам'ятають, заслуговують на успішне майбутнє!