Війна — це не тільки втрата територій. Війна — це ще й замінування, забруднення землі, техногенна та екологічна катастрофи, епідемії, збудники… Тому варто поглянути на terra oссupatum Донбас з позиції екологічної безпеки країни. Чи зможемо ми розуміти цю територію, побачити ризики від забруднення води, повітря, радіації, тліючих відвалів, захоронень небезпечних речовин? Ці питання маємо порушувати вже зараз - про це пише Олена Степова на сайті Народна Армія.

Пам’ятаєте, як у радянські часи, коли сталась аварія на ЧАЕС, людям не повідомили про небезпеку, що призвело до численних уражень радіацією та негативно позначилося на стані здоров’я тисяч людей. Звичайно, нині ситуація інша. Ми не маємо змоги дослідити, що відбувається в ОРДЛО. Як взяти проби ґрунту та повітря, як вивчити небезпечні захоронення та сховища? Однак відсутність можливості бачити ще не означає, що про це не слід говорити та прогнозувати.

Якби склали екологічну мапу війни, напевно, було б легше аналізувати та передбачати наслідки. Аналітика й стратегія на війні, як відомо, важливіша за влучний постріл.

Що особисто я віднесла б до можливих небезпек ОРДЛО? Передусім це санітарно-епідеміологічний стан території. Війна — це хвороби, відсутність щеплень, ліків, інформації та реагентів, щоб встановити наявність захворювання. Скупчення людей, що мають певні вади, захворювання створюють у регіоні небезпечний епідеміологічний стан. От як повернутися моїм землякам із сусідніх Ровеньків додому, якщо вони знають, що в їхньому будинку живуть п’ятеро екс-засуджених, а зараз бойовиків. Хто прийме рішення щодо визнання їхнього будинку небезпечним для проживання? Ніхто, окрім них самих! Це ще один фронт.

Прикладом розуміння війни та спричиненої нею небезпеки є те, що після моніторингу ситуації із захворюваннями, який провели представники гуманітарної місії Швейцарії, на окуповану територію було доставлено лабораторії 3-го рівня діагностування туберкульозу GeneXpert МВТ/RIF. Зрештою навіть у фейковому «міністерстві з охорони здоров’я» «ЛНР» відкрито заявили про те, що ситуація із цим захворюванням вийшла з-під контролю, його поширення набуває небезпечних масштабів.

Не варто забувати, що Донбас (Донецький кам’яновугільний басейн) — це територія високого техногенного навантаження. Це нескінченна вервечка шахт, заводів, хімічних та металургійних виробництв. Тож велика кількість населення і значна концентрація небезпечного виробництва є суттєвим навантаженням на природне середовище. На жаль, за весь час незалежності України екологічній небезпеці, яку містить на 70% не ремонтоване, не реконструйоване та не модернізоване ще з радянської доби виробництво, приділяли дуже мало уваги. Здебільшого населення цих територій виховане так, що питиме брудну воду, дихатиме забрудненим повітрям і вважатиме, що так і має бути, бо це робочі місця, від яких залежить добробут родини.

Екологічна безграмотність завдає такої ж великої шкоди, як і медична чи політична. Адже людина навіть не має уявлення, що терикон, який стоїть поруч із її помешканням, є фактично зброєю масового ураження, а 90% хвороб, з якими вона все життя бореться, — наслідок такого співіснування. У Довжанську (Свердловськ), що на окупованій частині Луганщини, виявлено 45 тліючих відвалів. Деякі з них із різною інтенсивністю тліють понад 50 років. Однак безладдя, залежність території від місцевих олігархів та корупціонерів призводили до того, що підприємства десятиріччями не дотримувалися банальних екологічних норм, приписів та фактично не вкладали кошти в оздоровлення територій.

Концентрація сірководню станом на 2015 рік у Довжанську у 45 разів перевищувала допустиму норму. Містяни навіть жартують: «У пеклі нам буде звично, бо ми вже до сірки привчені». Окрім сірководню, палаючі відвали викидають у повітря майже всю таблицю Менделєєва. У цьому «коктейлі» є й важкі та рідкоземельні метали…

Шахти — це ще й небезпека підтоплення. У разі так званої консервації, яку зараз активно здійснюють у «ЛНР» та «ДНР», після припинення відкачування води руйнуються шахтні виробки, що призводить до зсуву ґрунту. Вже цього року в Антрациті у такій «копанці» загинуло 15 робітників, що працювали без проведення геологічних досліджень. Шахтарі-аматори «зайшли» в русло річки, й вода за лічені хвилини затопила штрек.

З «консервацією» шахт — а вже пролунала заява російських окупантів про закриття на Луганщині 11 «нерентабельних» шахт — з підприємств вивозять усе, що можна продати чи здати на брухт. Шахта стає залежною від примх природи, що, як відомо, не терпить порожнечі. Підземні води точать проходи, виробки, знаходять вихід на поверхню. Однак загроза не тільки у підтопленні, це ще й забруднення верхнього водного горизонту, тобто криниць. Їхня вода стає непридатною до вживання, бо шахтна містить значний вміст важких металів.

Окрім цього, вода не знає обмежень: підземні води з Донецької області йдуть не тільки на Луганщину чи навпаки, але й доходять до Харкова чи Ростовської області, адже геологічні кордони Донбасу закінчуються саме там. Наприклад, вугільні горизонти прикордонного Довжанська — це ті ж горизонти російського Гукового, тож виробками шахт можна дійти до РФ. Отже, підтоплення копалень Луганщини — це автоматичне підтоплення територій, що є нижчими за рельєфними показниками.

Крім важких металів, шахтні води розносять й інші забруднювачі. Так, при затопленні закритих у 90-ті роки минулого століття шахт у Свердловську безкарно та безконтрольно здійснили захоронення невідомої речовини, яку привозили з РФ у синіх капсулах із маркуванням «радіаційна небезпека». Закриттям шахт займалися тодішні керманичі, які згодом були ініціаторами так званого сєверодонецького сепаратистського з’їзду. Зрозуміло, що «угоди» про захоронення відходів укладали не на державному рівні.

До небезпечних об’єктів, які залишилися безконтрольними в ОРДЛО, належить і непрацюючий завод «Інтерсплав», на якому, знову ж таки нелегально, переплавлявся брухт з чорнобильської зони. А ще це горлівський «Стирол». 1989 року на хімзаводі сталася аварія. У підземні води потрапила не тільки всіляка отрута, але й аміак. Все це «добро» пішло у шахту «Олександр-Захід», до нього додався ще й формалін з азотно-тукового заводу. Тоді постраждали понад 250 шахтарів, багато з них загинули, бо не розуміли, що їх чекає, окрім обвалу під землею. На місці трагедії встановлено символічний знак, бо останки не змогли підняти через небезпеку. Що відбувається з небезпечними об’єктами, нікому не відомо. Однак окупаційні адміністрації, в яких працюють місцеві колаборанти, почали бити на сполох, звернувшись до Москви з повідомленням про загрозливий з позицій екології та медицини стан.

Про екологію Донбасу неможливо розповісти стисло. Кожне місто — це окремий об’єкт дослідження. Нині мешканці окупованих міст чи переселенці, які мають змогу поїхати в ОРДЛО, констатують велику кількість померлих та хворих на онкологічні захворювання. Місцями рівень радіації дуже високий. Зокрема його заміри, здійснені волонтерами на побутовий пристрій, засвідчують: Донбас помирає. Його вбиває байдужість до проблем екології, помножена на фактор війни. Остання додає забруднення землі свинцем, що залишається від снарядів, самими вибуховими «подарунками», численними мінуваннями, схованками зі зброєю та місцями поховання поспіхом закопаних «відпускників» із РФ, що вже займають значні території ОРДЛО.

Російські загарбники зараз активно порушують тему екології, техногенної катастрофи та радіаційного забруднення. По-перше, вони намагаються схилити нас до створення спільної робочої групи, щоб оголосити про визнання Україною «ЛНР», по-друге, я вже неодноразово застерігала, що коли терористи часто говорять про теракт, він здійснюється, але саме силами терористів, це вже підтверджено українською розвідкою. То чи не є активне порушення російськими окупантами екологічної теми черговою підготовкою до теракту — цього разу пов’язаного із забрудненням території чи небезпечними речовинами. Вплив на екологію — це зброя, не слід про це забувати під час війни.

Олена СТЕПОВА