Офис Зеленского пикетируют родственники удерживаемых российскими террористами заложников

Мушу визнати: мої журналістські можливості щодо цієї справи вичерпані.
Півроку поспіль серйозні та впливові люди, долучені до процесу визволення полонених, та і колишні в’язні теж, переконували мене: « Не треба публічності. Вона лише зашкодить, підвищить «капіталізацію» людини, яку треба витягти з катівень. І за неї будуть вимагати чимдальш більший « викуп» ( маю на увазі, кількість і значущість тих, кого Києву доведеться віддати. )Або мучитимуть, як Сенцова. «Хочеш, щоб як Сенцова?»

Звісно, я не хотіла.

І мовчала. Ні слова, ні рядка.

Тільки носила або надсилала до Офісу президента, зокрема, заступниці керівника установи Ганні Коваленко та екс- представниці України в гуманітарній підгрупі Валерії Лутковській нові й нові документальні підтвердження перебування певної особи в СІЗО « МГБ ДНР» у Донецьку. Папери мали допомогти, як пояснили, процедурі верифікації заарештованої Людмили Гусейновоі. Моі друзі по ФБ знають її за прізвищем чоловіка - Пархоменко. Так, це саме Люда.

Її нагло схопило « МГБ ДНР» у жовтні минулого року. Більше місяця родина не відала, де перебуває Людмила, що з нею, чи жива взагалі...

Героїня репортажу в « Новой» - « Контужене місто», мешканка окупованого Новоазовська, яка п‘ять воєнних років самовіддано опікувалася сиротами та напівсиротами з села Приморське, що опинилося на лінії фронту. Пам‘ятаєте, скільки разів усі ми разом збирали на її прохання вживаний дитячий одяг та взуття, купували шкільне приладдя, вітаміни, цукерки, книжки, іграшки, щоби переслати до Маріуполя? Ми давали тій небагатій, але щирій гуманітарці назви: « Білі мішки проти білих КАМАЗів», « Операція «Черевички»...

А далі починався виклик суто для Люди та її чоловіка - забирати з волонтерського складу вантаж і частинами доправляти до сільської школи. Долати лінію зіткнення на старих «Жигулях», стояти в чергах, переживати інколи в дорозі обстріли і часто - брутальне ставлення на КПВВ, не тільки з «того» боку.
Заради чого? Поясню.

Людмила весь цей час тримала в українській орбіті кілька десятків дітей, від першачків до старшокласників. Пам‘ятаєте ще одне прохання - обов‘язково писати листівки: « Ви не покинуті, ви потрібні, вас люблять, про вас дбають. І скоро все буле добре. Ось побачите!» Внутрішня сила і впевненість Люди не знали меж, а слова знаходили відгук. У школі на неї молилися. Зараз малі посиротіли вдруге.

Звісно, заарештованій інкримінують найтяжчі політичні статті.

Інших подробиць прошу не розпитувати - ні тут, ні в приват. Натомість даний пост можна використовувати в ЗМІ.

Я ж до останнього сподівалася: у процесу звільнення полонених є певний алгоритм, треба лише його зрозуміти і діяти.

Не зрозуміла.

Людмили Гусейновоі ( Пархоменко) у списках знову нема.

Не маю права чекати далі: стан здоров‘я Люди викликає тривогу.
Тому сьогодні, 28 квітня, об 11 годині, я разом з родинами інших в’язнів, що об‘єдналися в Українську асоціацію полонених, стоятиму в пікеті під Офісом президента України.

Підтримайте нас.