Новости Луганска и области

 



На главную
Главные новости

Про американських добровольців з Корпусу Миру на Луганщині

Володимир Черниш, газета «Молодогвардеец»

Як американські добровольці на Луганщині працювали

Американці живуть не тільки в США, а й на Луганщині: в Краснодоні, Сєвєродонецьку, Брянці, Рубіжному, Ровеньках, Луганську. Приїхали вони сюди добровільно, а не за присудом суду. Ці добровольці з Корпусу Миру США здебільшого навчають наших дітей, вчителів та студентів англійській мові. 14 вересня 2005 року троє таких добровольців виступили перед журналістами в Луганському прес-клубі ринкових реформ. За два тижні [вже, мабуть за тиждень: публикацію датовано 21.09 — Ред.] в Україну приїздить нова група добровольців, що й стало приводом для зустрічі з пресою.

Янкі в Донбасі

“Відверто кажучи, я прийшов до Корпусу Миру, бо дуже хотів потрапити в Україну,–каже волонтер Джонатан Біланд.–Я завжди дуже цікавився СРСР, а, після його розпаду, країнами, які в нього входили. Спочатку я дуже хотів потрапити в Росію. Але програма Корпусу Миру в Росії буда закрита за кілька днів перед тим, як я мав йти на мою першу співбесіду. Я вважаю, що мені пощастило, що я потрапив в Україну.

Я працюю в обласному Екологічно-природничому центрі, де я допомагаю своєму координаторові організовувати різні заходи та презентації. Розповідаю дітям, як це “бути американцем в Україні”. Ще я роблю різні презентації і консультую студентів в Луганському Центрі “Вікно в Америку”. Зазвичай, молодь ставить мені два питання: “Чи подобається Вам борщ?” та “Чи одружені Ви?”. На перше питання я відповідаю: “Так, борщ подобається, але я більше люблю солянку”. А на друге питання кажу: “Ні, не одружений. Я ще молодий, мені тільки 25 років”. Українці чомусь завжди після цих слів сміються”.

Другий волонтер–Ерік Хонц–живе в Сєверодонецьку: “На даний момент я бачу себе людиною двох культур. Краєвиди, звуки, та запахи, які мені спочатку здавались незнайомими, тепер стали рідними. Я почуваю себе комфортно. Мені легко жити і працювати тут, в Україні. Фактично, так само, як і в Сполучених Штатах”.

Запахи, про які говорить пан Ерік–це вихлопи заводу “Азот”. Коли він в цьому зізнався, всі присутні на прес-конференції з розумінням справи розсміялись. До речі, Ерік не надто поспішає додому, в США: “Після закінчення своєї роботи я планую попрацювати в Україні пару років. Рівень моєї російської вже такий, що я почав вчити українську. А ще я зустрів прекрасну дівчину, якій ще потрібно два роки вчитись, щоб отримати диплом”.

Третя волонтерка, Кетлін Ференбахер, живе і викладає англійську мову в школі в м.Ровеньки. “Я викладаю англійську в усіх класах, з 3 по 11-й,–каже Кетлін.–Та найбільше мені подобаються діти з третього класу. Вони дуже хочуть вчитись, так смішно тягнуть руки і при цьому прохають: “Можна я! Можна я скажу!”. А от 11-й клас вже не хоче вчитись”.

Живуть американські волонтери в наших сім’ях і отримують за свою роботу нашу зарплату! Коли я таке почув, від співчуття хотілось сказати їм щось підбадьорливе. Американці взагалі дуже тяжко приживаються в інших країнах. Як сказала журналістам директорка навчальних програм Корпусу Миру США в Україні Ірина Крупська, якщо американці їдуть в іншу країну працювати, то половина з них вертається додому ще до завершення терміну перебування. Навіть із англомовних країн додому втікають 30 відсотків американців. Але до Корпусу Миру йдуть люди, готові до труднощів. Тут не витримує лише один з десяти. А жити за межами батьківщини треба чимало — аж два роки.

“Дайош” Корпус Миру України!

“Америка втручається у внутрішні справи Росії в усьому світі!” — приблизно такими “страшилками” нас лякали (і продовжують лякати) з 1946 року. І, звичайно, на кожного американця, на кожну американську організацію дивилися як на шпигуна (а в Росії й досі дивляться). Правда це чи ні–хай розбираються в СБУ. Від себе просто хочеться додати, що нашій країні теж варто створити якусь організацію, яка би пропагувала Україну та її досягнення у світі. Щось таке, як американський Корпус Миру, тільки кращий.

На підтвердження цієї думки наведу власне спостереження. Волонтери, з якими зустрілись луганські журналісти, відверто казали, що хотіли побачити світ, побувати в Європі. Наступна їхня мета — патріотична. Двоє з трьох добровольців, Джонатан та Ерік, сказали, що за кордоном вони пропагують свою країну та свої цінності. Коли ваш кореспондент підійшов до хлопців після прес-конференції, то Ерік, наприклад, сказав: “Хай українці побачать, що не всі американці їздять на “Мерседесах” та живуть у шикарних віллах. Всі ми люди. Просто у вас інше бачення світу. Це не погано і не добре, це просто так, як воно є”.

“Ет, ну ти й придумав!–скаже якийсь скептичний читач. — Та щоб Україна пропагувала себе? Куди там нам! Як кажуть росіяни, “Тут уж не до жиру, быть бы живу!”. Вибачте, пане скептичний читачу, та я з такою думкою не згоден. Корпус Миру США теж створювався у досить складні для Америки часи, в 1961 році. Тоді Радянський Союз, можна сказати, “наступав по всіх фронтах”: успішно запускав космічні кораблі, розвалював колоніальні імперії та висаджував свої війська та ядерні ракети на Кубі. Проте, американський президент Джон Кеннеді не покладався лише на збройну боротьбу з “імперією зла”. Можливо, Україні ще рано активно пропагувати себе по всьому світові, але серед країн-сусідів та серед країн колишнього СРСР це цілком реально.


 
Другие материалы по теме:

31.01.2005, 19:10 Взгляд со стороны: «фольклористические» заметки киевлян об Антраците Луганской области

27.12.2004, 07:38 Взгляд на Луганщину гостей области: "Инвалид на носилках воскликнул: «Прекратите эту клоунаду!»"

13.07.2004, 13:47 Торговля людьми: Прокуратура расследовала дело о незаконном усыновлении детей из Северодонецка Луганской области гражданами США